Свірж над річкою Свірж.

Свого часу поселення мало статус міста, тепер Свірж — просто велике село, яке стоїть на берегах одноіменної річки, що розливається тут широкими ставами. Місцевість дуже приємна для ока, хоча транспорту може не сподобатись: пейзаж навколо нагадує Карпати в мініатюрі. Вздовж узбіччя видніються круті, досить дивного вигляду скелі.

Перша письмова згадка про Свірж датується 1427 роком, коли його відвідав польський король Владислав ІІ, а 22 вересня 1449 року місцева влада за наказом розмежувала місто Свірж від села – вгадайте, з якою назвою? Теж Свірж.

Найгарніша «приманка» для туристів, романтичний замок, знайомий з багатьох старих кінострічок з героями «меча і шпаги», знаходиться на пагорбі Свірж над тихим синім плесом ставка.

Замок в поселенні згадується під 1530 роком, коли твердиня належала роду Свірзьких. Та за версією охоронної таблиці на в‘їздній брамі, фортеця кокетливо «омолодила» себе, бо її зведено ще 1482 року.

Сучасного вигляду споруда набула в середині XVII ст. Саме з того часу ці землі перейшли у власність графа О. Цетнера, який перебудував і значно зміцнив замок. Існують навіть припущення, що перебудовою займався генерал артилерії і спеціаліст з бойових укріплень Павел Гродзіцький, відомий архітектор, який в той самий час будував у Львові два арсенали – королівський і приватний арсенал Сєнявських.

Незважаючи на своє добре оборонне розташування – а замок був оточений непрохідними болотами, ставками, в підніжжі мурів – ровами і звідним мостом, палацовий тип його архітектури навряд чи міг мати оборонне значення. Відомо, що під час визвольної війни в 1648-1654 рр. замок не раз здобували козацькі загони, а в 1648 р. – спалили татари. Але в 1672 р. і в 1675 р. він вистояв турецьку облогу і захистив в своїх мурах залогу, яка втекла з Поморянського замку, що розташований неподалік.

Екскурсія замком та його історією.

Навколо твердині зберігся парк, поруч з ним – замковий костел, заснований ще в 15 ст. Зараз його використовує греко-католицька громада. Сучасна мурована будівля храму в стилі ренесансу, яка поставлена на місці дерев‘яного костелу, що завалився свого часу, походить з 1541 р.

Львівський краєзнавець Й.Гронський розповідав, що в 1956 р. під час службового відрядження у Бібрський район, побувавши у Свірзькому костелі, бачив всередині фрески, які відкрилися внаслідок облуплення тиньку. На них була зображена оголена жіноча постать з довгим розпущеним волоссям в молитовній позі на колінах на фоні панорами середньовічного Свіржа (можливо, Марія Єгипетська).

Замок має два подвір‘я: велике – житлове і мале – господарське. Верхнє подвір‘я оточене з півночі і сходу одноповерховими корпусами з підвалами, з півдня – двоповерховими будівлями. Обидва подвір‘я з‘єднані сходами, хоча господарське має окремий в‘їзд. Південне крило верхнього подвір‘я завершується прямокутними у плані триярусними вежами. По його осі розташована в‘їздна вежа, до якої веде дерев‘яний міст, перекинутий через рів. Старий польський путівник Галичиною від 1929 року радив звернути на цю вежу особливу увагу - дуже гарні вже там стрільниці. Оборонні вежі розташовані також в центрі західного фасаду і в кутах північного корпусу.

Замок був родинним гніздом Цетнерів до ХІХ ст., а з того часу почалася чехарда зі зміною хазяїв. На початку ХХ століття особливо багато зробив для фортеці граф Роберт Лямезан Салянс, який володів ним з 1907 р. і до 30-х рр. ХХ сторіччя. Зі смаком оформлені інтер‘єри прикрашали родинні портрети та вишукані меблі.

їІронія долі: всі роботи з оновлення замку були завершені якраз напередодні І світової війни. У 1914 р. садиба була підпалена російськими військами і згоріла разом з цінностями і бібліотекою. Від замку залишилися лише стіни. Проте після війни граф не залишив споруди, а знову почав реставрацію, яка продовжувалась багато років — аж поки вересень 1939 року не зруйнував графські плани. Під час Другої Світової війни замок було пограбовано і частково звуйновано.

Романтика: скарби, підземелля та привид.

Слово «замок» в багатьох викликає стійку асоціацію: скарб! І правда, в Свіржі невдовзі після Другої світової війни в оборонному рові було випадково знайдено замасковані двері до пивниці. За таємничими дверима зберігалися... ні, не золоті злитки та древні пілястри та дублони, а хатні пожитки — старі посуд та меблі, речі останнього власника замку, генерала Комаровського Цікавий факт: генерал керував польським повстанням 1944 року. До речі, інші замки Львівщини не можуть похвалитися і такими знахідками. Хоча на користь замку знахідка не пішла і не варто шукати знайдений антикваріат у фортечних приміщеннях: всі «скарби» розтащили по оселям жителі села.

Зі скарбами розібралися. Наступна асоціативна пара: «Замок — підземелля». І підземелля є! Щоправда, не надто велике, якісь дві кімнатки. Більшу частину колись значніших пивниць довелося замурувати під час численних реконструкцій замку: виникла загроза обвалу залів фортеці.

А на десерт — легенда, без якої будь-яка розповідь про твердині краю здається занадто пісною на смак.

Отже, давним-давно працювала на хазяїна Свірзького замку дівчина з місцевих. Було це ще в ті часи, коли ворог неодноразово підходив під фортечні стіни, мріючи захопити Свірж та околицю. Невідомо, яким чином дівчина з замку змогла «закрутити роман» з ворожим солдатом, але що сталося — те сталося. Та сталося не тільки це: військо коханого взяло Свірж в осаду. Напевно, мрії про любощі засліпили дівчину — і вона відкрила своєму бусурманському соколу фортечну браму. Та не любощі чекали на нещасну: захопивши Свірзький замок, загарбник скинув зрадницю у глибокий колодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив один раз, може зрадити і вдруге. От і лякають тепер місцеві туристів розповідями про те, що тінь нещасної зрадниці блукає фортецею, не знаходячи собі спокою.

Наслідки давніх гастрономічних забаганок.

У 1969 році у великого захисника та реставратора замків Львівщини, Бориса Григоровича Возницького, виникла ідея використати як філіал Львівської галереї мистецтв одну з старовинних фортець краю. Саме для Свірзького замкового комплексу спочатку планувалася доля, яка прославила пізніше серед краєзнавців та турфірм Олеський замок. Та не судилося: приміщення в Свіржі вже використовувались як будинок архітектора.

Перетворити романтичне кам‘яне диво над річкою Свірж на будинок творчості вирішив свого часу Андрій Шуляр, Заслужений архітектор України, лауреат держпремії ім. Т. Шевченка. Перманентна реставрація споруди тягнеться вже кілька десятиліть, проте в зв‘язку з відсутністю належного фінансування роботи все ще не закінчені. В 1997 р. була створена рада меценатів, що включає відомі львівські фірми, яка зобов‘язалася виділити кошти на завершення ремонтно-реставраційних робіт.

Під час реставрації 1975-1983 рр. В замку були поновлені білокам‘яні портали проїзду центральної вежі, перекладені кам‘яні сходи, бордюри, замінене перекриття, відновлені інтер‘єри жилих приміщень, господарських будівель.

Замок виглядає охайно і ошатно, хоча потрапити всередину вдається не кожному: територія охороняється, і в туристів є можливість зіграти в своєрідну рулетку: в залежності від настрою охоронця всередину споруди вас або пустять, або ні. Жилець середньовічних бестіаріїв, химерний геральдичний грифон на фасаді споруди обіцяє багато цікавого всередині — в замку збереглися оздоблений камін, бійниці, величезна криниця посеред двору...

Не полінуйтеся прогулятися територією парку біля замку: біля побіленого, з червоною черепицею фортечного комплексу збереглася зруйнована сторожова вежа, яка ховається в зарослях кущів та дерев.

Та уважно дивіться під ноги: навколо замку в теплу пору року можна побачити чимало виноградних равликів. Кажуть, останній влсник замку полюбляв французську кухню. Чималих за розмірами слимаків у Свіржі вирощували спеціально на обіди та вечері — щоб потішити вишуканий смак хазяїна. А так як місцеві жителі краще риби в ставку налапають, аніж будуть їсти «оту гидоту», життя слимаків поза небезпекою - і вони плодяться та розмножуються в цьому маленькому галицькому парадізі

Надо любить жизнь больше, чем смысл жизни